За матеріалами сайту https://www.ua-football.com/
У союзні часи вінницька "Нива" була на хорошому рахунку, зірок з неба не хапала, але й на тлі інших клубів УРСР показувала гідні результати. Двічі вінничани вигравали чемпіонат республіки, в 1964-му і 1984-му роках, а в 1972-му і 1973-му тоді ще "Локомотив" навіть ставав володарем Кубка України.
Серед відомих футболістів, які залишили слід в місцевій команді, можна згадати Василя Раца, Стефана Решко, Валентина Трояновського, Віктора Прокопенка. З більш пізньої епохи 90-х грали за "Ниву" Сергій Попов, Сергій Нагорняк, Віталій Косовський, Олександр Горшков, Едуард Цихмейструк та Сергій Воронін, який до цих пір продовжує кар'єру в друголіговому "Калуші". Одним словом, традиції у клубу вагомі, але за часів незалежності стабільності йому не вистачало, що стало причиною навіть періодичної відсутності вінницького колективу на мапі професійного футболу країни.
З розпадом Союзу "Нива" була визначена до Вищої ліги, оскільки в українській групі другої ліги чемпіонату СРСР 1990 посіла високе п'яте місце. Однак в групі А команда посіла лише восьме місце серед десяти учасників, здобувши всього п'ять перемог в 18 матчах і стрімко опустилась в першу лігу. Саме тоді команду очолив В'ячеслав Грозний, завдяки чому "засвітився" перед відходом до московського "Спартака". Але в статусі головного тренера виводив "Ниву" назад в "вишку" вже Юхим Школьніков, під керівництвом якого вінничани регулярно вигравали медалі другої союзної ліги ще в 80-х.
У суперництві з шепетівським "Темпом" вінничани посіли перше місце і знову заслужили підвищення в класі у сезоні 1992/1993. У 42 турах "Нива" зазнала лише чотирьох поразок і закінчила той "марафон" тріумфом. На тому багажі вінницький клуб зумів показати й свій найвищий результат у Вищій лізі, ставши десятим в сезоні 1993/1994, першому після повернення. Правда розпочала сезон "Нива" важко, здобувши першу перемогу лише в п'ятому турі. Власне, 32 очка за підсумком сезону мали той таки "Темп", "Волинь" та "Верес", які і розділили місця з дев'ятого по дванадцяте. У тому чемпіонаті основними "двигунами" команди були Горшков, Косовський, Нагорняк, що і відкрило їм подальший шлях в більш сильні клуби.
У союзні часи вінницька "Нива" була на хорошому рахунку, зірок з неба не хапала, але й на тлі інших клубів УРСР показувала гідні результати. Двічі вінничани вигравали чемпіонат республіки, в 1964-му і 1984-му роках, а в 1972-му і 1973-му тоді ще "Локомотив" навіть ставав володарем Кубка України.
Серед відомих футболістів, які залишили слід в місцевій команді, можна згадати Василя Раца, Стефана Решко, Валентина Трояновського, Віктора Прокопенка. З більш пізньої епохи 90-х грали за "Ниву" Сергій Попов, Сергій Нагорняк, Віталій Косовський, Олександр Горшков, Едуард Цихмейструк та Сергій Воронін, який до цих пір продовжує кар'єру в друголіговому "Калуші". Одним словом, традиції у клубу вагомі, але за часів незалежності стабільності йому не вистачало, що стало причиною навіть періодичної відсутності вінницького колективу на мапі професійного футболу країни.
З розпадом Союзу "Нива" була визначена до Вищої ліги, оскільки в українській групі другої ліги чемпіонату СРСР 1990 посіла високе п'яте місце. Однак в групі А команда посіла лише восьме місце серед десяти учасників, здобувши всього п'ять перемог в 18 матчах і стрімко опустилась в першу лігу. Саме тоді команду очолив В'ячеслав Грозний, завдяки чому "засвітився" перед відходом до московського "Спартака". Але в статусі головного тренера виводив "Ниву" назад в "вишку" вже Юхим Школьніков, під керівництвом якого вінничани регулярно вигравали медалі другої союзної ліги ще в 80-х.
У суперництві з шепетівським "Темпом" вінничани посіли перше місце і знову заслужили підвищення в класі у сезоні 1992/1993. У 42 турах "Нива" зазнала лише чотирьох поразок і закінчила той "марафон" тріумфом. На тому багажі вінницький клуб зумів показати й свій найвищий результат у Вищій лізі, ставши десятим в сезоні 1993/1994, першому після повернення. Правда розпочала сезон "Нива" важко, здобувши першу перемогу лише в п'ятому турі. Власне, 32 очка за підсумком сезону мали той таки "Темп", "Волинь" та "Верес", які і розділили місця з дев'ятого по дванадцяте. У тому чемпіонаті основними "двигунами" команди були Горшков, Косовський, Нагорняк, що і відкрило їм подальший шлях в більш сильні клуби.
Звертає на себе увагу і воротарська бригада, в якій що не ім'я - то легенда. Правда Віталій Циганков відомий поза межами Вінницької області лише тим, що є батьком нинішнього капітана "Динамо". А ось Володимир Циткін та Ігор Шуховцев залишили помітний слід в українському футболі.
У наступному сезоні в команді змінилося три тренери, а по ходу чемпіонату в іграх було задіяно 46 гравців. Саме в ході цієї чехарди отримав свій шанс Едуард Цихмейструк, який провів п'ять матчів. Нагорняк все ще був в "Ниві", він же став кращим бомбардиром з сімома голами за підсумками чемпіонату. Олександр Бобарико відпрацював з "Нивою" в 22 іграх, потім передав кермо влади на деякий час Юрію Ковалю, після чого вже приступив до роботи Сергій Морозов, який залишився у Вінниці надовго.
Почерком нового наставника у "Ниві" стали кубкові успіхи. Якщо чвертьфінал в 1995-му ще важко вважати заслугою цього тренера, то вже перемога над "Шахтарем" у сезоні 1995/1996 виключно досягнення Морозова. Історія з тим матчем, який намагалися провести протягом двох днів, до цих пір оповита завісою таємниці. Вірніше загадковими є обставини, при яких "гірники" нібито отруїлися напередодні поєдинку, а як кажуть близькі до тих подій очевидці, банально перебрали з алкоголем. Правда і фактору недооцінки з боку фаворита виключати не варто. Та й геройства Циткіна в серії пенальті назавжди увійшли в історію вінницького футболу, як і переповнені трибуни місцевого Центрального міського стадіону (0:0, 3:0 пен).
У чемпіонаті тим часом "Нива" не була такою успішною і лише на два очки випередила зону вильоту, яку склали СК "Миколаїв", "Волинь" і "Зоря-МАЛС". Команда славилася своєю обороною, пропускаючи лише трохи більше одного гола в середньому за матч. У загальній таблиці вона посіла шосте місце за кількістю пропущених голів, поступившись тільки командам топ-4 і "Зірці-НІБАС". Про атаку найкраще скаже той факт, що сім нападників команди забили лише дев'ять голів на сімох, що склало всього 32% від загальнокомандних зусиль. У четвірці кращих бомбардирів "Ниви" був лише один форвард, Андрій Головко, який забив стільки ж (4), що і захисник Леонід Гайдаржи.
Влітку 1996-го на цю команду очікував дебют в єврокубках! В статусі фіналіста національного Кубка "Нива" починала свій шлях у КОК з перемоги за сумою двох матчів над естонським "Таллінна Садам" (1:2 на виїзді і 1:0 вдома). У 1/16 фіналу було дві поразки від "Сьона", причому вдома з розгромним рахунком (0:4). Але в цілому складно було очікувати від аутсайдера вищої ліги серйозних досягнень, тим більше, що та кампанія в цілому для країни вийшла однією з найбільш провальних в єврокубковій історії. Всі представники покинули розіграш Кубка Кубків і Кубка УЄФА вже в першому раунді основної сітки, а "Шахтар" не зміг вийти навіть з групи Кубка Інтертото.
На жаль, але можливість засвітитися на міжнародному рівні стала піком для "Ниви" і сезон, що стартував (1996/1997) досі залишається останньою "елітною" згадкою в історії команди. Паша Касанов, який змінив Морозова на тренерському містку в літнє міжсезоння, не зміг домогтися хоча б повторення торішніх результатів. Програвши дві третини матчів і забивши всього лише 19 голів в 30 іграх, вінницька команда вилетіла в першу лігу. До рятівної зони було 11 очок і, якщо чесно, практично ні у кого не виникало особливих ілюзій з приводу того, що вильоту можна було уникнути. В останніх десяти турах "Нива" набрала лише чотири бали.
На стику дев'яностих і нульових вінницька "Нива" ще показувала ознаки конкурентоздатності на рівні другого за силою професійного дивізіону країни - п'яте місце в першому сезоні після вильоту, шосте в наступному, 11-е в сезоні 1999/2000. Однак все більш очевидним ставало те, що майбутнє на той момент вже ФК "Вінниця" безрадісне. Не додавала оптимізму і кількість організаційних скандалів навколо клубу. Сезон 2001/2002 "Вінниця" закінчила лише в одному очку від зони вильоту з першої ліги, а через рік все ж опинилася в компанії "Прикарпаття" і золочівського "Сокола", вилетівши до третього за силою дивізіону.
Правда взяти старт у новому чемпіонаті тому варіанту "Вінниці" не судилося, так як клуб був розформований і замінений ФК "Бершадь", який лише формально став правонаступником. Відродження футболу в місті сталося через чотири роки. Під прапором "Нива-Світанок" команда перший рік завершила в статусі середняка другої ліги, а в двох наступних сезонах боролася за вихід в першу. Успіхом ця боротьба завершилася в 2010-му і під керівництвом Олега Федорчука "Нива" піднялася в статусі, хоч і не зовсім за спортивним принципом, а через скасування ліцензії "Десни", що звільнило їй місце. Проте, стиковий матч з "Кременем" все ж мав місце і закінчився перемогою вінничан на нейтральному полі (2:0). У той же час "Нива" виграла експериментальний турнір ПФЛ Кубок ліги, розгромивши у фіналі "Гірник-Спорт" (4:0). З часів перемоги над "Шахтарем" і участі в єврокубках - це був максимальний тріумф.
На жаль, казка тривала недовго і вже по ходу сезону 2010/2011 один із значних інвесторів покинув команду, що позначилося на результатах. Мрія зробити той сезон тріумфальним і на трампліні піднятися в еліту так і залишилася в проекті. Сяк-так догравши сезон 2011/2012, "Нива" все ж заслужила право на збереження прописки в першій лізі. Але під час міжсезоння не стала подавати заявку для участі в новому чемпіонаті через відсутність фінансування.
Чергове відродження сталося вже за підтримки генерал-майора СБУ Василя Вовка взимку 2016-го. У дебютному сезоні "Нива-В" посіла сьоме місце серед 17 учасників об'єднаної другої ліги, а в наступних двох чемпіонатах до останнього боролася за підвищення в класі. На жаль, поточний сезон вінничани почали провально, що змусило піти в чергову "перебудову" перед зимовою паузою.
Відсутність належного фінансування змушує робити серйозну ставку на власні кадри, що залишає надію на прогрес лише в середньостроковій перспективі. Однак уже сама стабільність виступів на професійному рівні - це те, що вінницький уболівальник дуже цінує, мріючи про колишню славу.
