Вже не перший рік калинівський футбол дарує українським вболівальникам нові таланти, які яскраво проявляють себе як у внутрішніх, так і в іноземних чемпіонатах. Віктор Сидоренко, Василь Новохацький, Ярослав Мартинюк, Віталій Буяльський – це лише частина імен, які прославили Калинівщину у футбольному світі. Але не лише чоловічими талантами багатий наш футбол. У нинішньому сезоні змусили говорити про себе і футболістки. У чемпіонаті України з футболу серед жінок виступають дві гравчині, родом із Радівки: це захисниця Юлія Левчук та нападниця Емма Горностай, які грають у вищій лізі за команду з Вінниці «ЕМС-Поділля».

Юля встигла відзначитись двома голами у чемпіонаті, а Емма вперше отримала запрошення до юнацької збірної України WU-17. І якщо 15-річна Емма лише починає свій шлях у професійному жіночому футболі, то Юлія Левчук уже має чималий досвід.

– Жіночий футбол багато в чому відрізняється від чоловічого: нас менше дивляться, нам значно менше платять і до нашого чемпіонату менше уваги з боку ЗМІ. Тим не менш, ми викладаємось на повну у кожному поєдинку і граємо у своє задоволення, – розповідає Юлія Левчук.

Познайомилась із азами футболу Юлія Левчук у рідній Радівці. Дівчина розповідає, що ще змалечку вона грала на вулиці зі сусідами-хлопцями, а вже в школі почала вивчати елементарні футбольні поняття: правильне положення стопи під час виконання удару чи пасу, позиційна гра та інше. Вчитель фізкультури, який першим помітив талант Юлії – Леонід Йосипович Баранівський – каже, що ще в школі дівчина вирізнялась неабиякими фізичними даними була справжньою лідеркою:

– Взагалі, нашу школу добре знають у районі саме за дівчачим спортом: наші учениці ставали й першими чемпіонками районних змагань з футболу серед жінок, і в баскетбол добре грають, і в настільний теніс, і в інші види спорту, – згадує Леонід Баранівський – І на кожних змаганнях, як командних, так й індивідуальних, Юля Левчук була лідеркою, однією із найсильніших гравчинь і тією, хто може «завести» до перемоги.

Юля, за словами тренера, ледь не самотужки могли обіграти півкоманди чи забити важливий гол. Рідні Юлії Левчук підтримали доньку у виборі цього, здавалося би, не жіночого заняття. Навпаки, вони усіляко допомагали їй у досягненні перших футбольних висот, що мало свої плоди. Ще в школі на дівчину звернули увагу представники аматорського та професійного жіночого футболу. Розпочала професійну кар’єру Юлія Левчук у команді з Махнівки, яка виступала у першій лізі.

– Це вже був перший серйозніший рівень: тренування кілька разів на тиждень, матчі по вихідним. Мені доводилось або добиратись самою, автобусом туди, або йти до об’їздної дороги. І щоб я не ходила сама туди-сюди, мій дідусь мене возив до дороги велосипедом, садив на автобус, а потім ще й забирав назад.

Після закінчення школи Юлії Левчук не довелося довго думати над вибором майбутньої професії та містом, де вона продовжить навчання: дівчина вступила до Вінницького педагогічного університету здобувати освіту вчительки з фізичної культури, а також отримала запрошення представляти вищолігову команду «ЕМС-Поділля» із Вінниці. Проте навіть такий високий професійний статус клубу не дозволяє Юлії Левчук присвячувати увесь свій час лише футболу:

– У жіночому футболі немає такої розкоші та грошей, які є у футболі чоловічому: ми навіть близько не їздимо на елітних авто, та не так часто можемо дозволити собі хороший ресторан. До прикладу, паралельно з футболом, я працюю баристою у кав’ярні. Звичайно, графік дуже важкий: щоранку на роботу, а ближче до вечора тренування, в суботу або неділю контрольна гра або матч чемпіонату. Такі непрості реалії жіночого футболу в Україні.

Нещодавно Юлія змусила про себе говорити як про потенційну зірку чемпіонату України. У поєдинку із львівськими «Карпатами» – запеклими суперницями «ЕМС-Поділля» – ліва захисниця вінничан зробила дубль та допомогла свої команді здобути впевнену перемогу з рахунком 4:1. Особливо красивим вийшов другий м’яч: сольний прохід практично зі своєї половини поля, кілька обведених суперниць – і точний удар в ближній кут воріт.

– Я – друга найстарша футболістка у команді, хоча мені лише 22 роки. Дівчата покидають футбол заради сімей, дітей чи фінансово вигіднішої роботи, – ділиться проблемами своєї професії Юлія Левчук. – Мені футбол дуже подобається, і покидати його я поки не планую.