28 січня, на 80-му році пішов з життя колишній тренер «Карпат» Іштван Секеч.

У минулому Секеч в якості футболіста виступав за тернопільський і харківський Авангарди, одеський Чорноморець і інші клуби.

Тренерську кар'єру Іштван Йожефович почав в «Памірі» з Душанбе, а львівську команду очолював с1978 по1980 роки.

Під його керівництвом «Карпати» в 1979 році дійшли до півфіналу Кубка СРСР і отримали путівку до вищої ліги радянського футболу, встановивши ряд рекордів в історії першої союзної ліги.

У 1979 році вихованець закарпатського футболу Іштван Секеч отримав звання «Заслужений тренер УРСР».

Походить з футбольної сім'ї: його батько Йожеф і троє братів (Йосип, Андрій, Василь) грали у футбол на різному рівні, але найбільших успіхів досяг Іштван Секеч. У дитячі роки грав за футбольну команду своєї вулиці. 1956 року став центральним нападником учнівської загальноміської команди, а відтак юнака включили до складу обласної збірної, яка стала переможцем зональних змагань, а у фіналі посіла друге місце, поступившись тільки киянам. У вирішальному матчі Іштван Секеч забив гол-красень^[1].

Закінчивши середню школу, грав в ужгородському «Спартаку», потім у дублі київського «Динамо». Двічі виступав у складі головної команди. У 1960—1962 роках грав за тернопільський «Авангард», згодом виступав за армійські команди: СКА (Львів), ЦСКА (Москва) і СКА (Одеса). Упродовж 1967—1972 роках був одним з ключових гравців одеського «Чорноморця». За цей клуб Секеч зіграв 161 матчів і забив 29 голів (з них 147 матчів та 26 м'ячів у чемпіонаті).

11 жовтня 1964 року захищав кольори збірної УРСР проти молодіжної команди Німецької Демократичної Республіки. Матч на Центральному стадіоні Києва завершився перемогою господарів — 2:0 (відзначилися Варга і Лобановський). У складі української команди грали: Василь Гургач, Іван Вагнер, Сергій Круликовський, Анатолій Норов, Анатолій Александров, Володимир Левченко, Степан Варга, Анатолій Пузач (Георгій Кржичевський), Іштван Секеч, Валентин Левченко (Євген Корнієнко, Михайло Єрогов), Валерій Лобановський^[2].

Швидкий, фізично сильний, націлений на ворота нападник-таран, умів повести за собою партнерів, володів точним ударом з правої ноги.

Закінчив Одеський педагогічний інститут, а після закінчення став аспірантом цього вишу.

Своє перше звання — заслужений тренер Таджикистану — отримав 1977 року за 5 місце «Паміра» (Душанбе) у першій лізі, що стало найвищим досягненням клубу в історії. 1979 року вивів львівські «Карпати» до вищої ліги, за що удостоївся звання заслуженого тренера України. 1983 року отримав значок «заслужений тренер Узбекистану» за 6 місце «Пахтакора» (Ташкент) у вищій лізі СРСР.

Жорсткий, небагатослівний і вимогливий тренер, акуратний у повсякденному житті, вмів аргументовано й доступно подавати свої думки.